Сучасна культура тихо вважає, що досконалість — це сума дисципліни, ефективності та компетентності. Якби це було правдою, історія була б наповнена легендами про адміністраторів: людей, які підтримували імперії, вирішували проблеми, виконували плани і тримали все разом завдяки надійності. Але це не так. Ці життя закінчуються однаково: завершений фінальний проєкт, короткі оплески і швидке зникнення в пам'яті. Тим часом Олександр Македонський помер у тридцять три роки, і світ одразу почав розповідати про нього історії. Історії настільки дивні й розкішні, що сучасні читачі відкидають їх як фантазію: Олександр, що піднімається до небес, говорить із пророчими деревами і бачить структуру космосу. Чому саме він? Чому б не безлічі дисциплінованих, розумних людей, які створювали системи, які використовував Олександр? Ось де сучасний розум вагається. Бо відповідь на це питання змушує нас зіткнутися з тим, про що ми вже рідко замислюємося. Що таке справжня легенда і чому ми перестали їх читати. У цьому есе ми розглядаємо легенди навколо Олександра не для аналізу його життя, а щоб зрозуміти щось ширше: Чому взагалі виникають легенди, і яку істину ми забули, бо більше їх не читаємо? Продовжуйте читати історію нижче 👇