«Наша» свята NHS і наслідки того, що ти не виконуєш свою роботу належним чином. Я відвіз маму до стоматолога. Поки вона сиділа в кріслі, у неї стався інсульт. Мене викликали до стоматолога, а вона просто лежала купою на підлозі. Стоматолог (кваліфікований лікар) одразу це впізнав і неодноразово дзвонив за номером 999, чітко пояснив ситуацію і благав викликати швидку. Ми продовжували дзвонити і дзвонити. Вони не прийдуть. Вони навіть не слухали лікаря. Яка у мене була надія? Оскільки швидкої не приїжджала, а мама погіршилася на підлозі, у нас не було вибору. Ми понесли її до моєї машини. Стоматологічна медсестра, яка була там, приєдналася до нас, бо я не знав найшвидшого шляху до лікарні. Я їхав, весь час розмовляв з мамою, тримав нормальний голос, казав їй не хвилюватися, робив вигляд, що все гаразд. Вона пробурмотіла: «О, не хвилюйся, Джо, я виживу.» Це були її останні слова до мене. Я заревів у відділ невідкладної допомоги. Стоматологічна медсестра побігла всередину за допомогою. Я чекав у машині, але ніхто не вийшов. Здавалося, що це тривала вічність. Мені довелося підняти непритомну матір із заднього сидіння в ліфті пожежника і нести її до дверей, кричачи про допомогу. Медсестра сказала мені не поводитися з нею так, бо я можу пошкодити — латунну шию. (Я думаю про того дурня більшість днів) Наш NHS нарешті поклав її на ліжко і відвіз, не сказавши мені, куди її везуть. Я питав, але ніхто не відповів. Я дав їй дані на рецепції і пояснив, що моя машина наполовину стояла на тротуарі зовні. Жінка на рецепції сказала не хвилюватися, вона все владнає так, щоб я не отримала штраф. Вони посадили мене в бічну кімнату, у шафу без вікон, просто поза полем зору всіх численних візків з людьми в коридорі. Я просидів там, здавалося, хвилин 30-45. Ніхто не прийшов. Вони забули про мене. Я пішов за водою, бо не міг просто сидіти, але потім занепокоївся, тому повернувся і ще трохи почекав. Нарешті, повернувшись до стійки реєстрації, я запитав: «Де моя мама?!? Я почув приглушену розмову, потім хтось провів мене в інше місце. Вона все ще лежала в тому ж ліжку, де я бачив, як її відвезли, відсунули вбік кімнати, а навколо ходили люди, ніби вона заважала. Я постійно питав, що відбувається, але ніхто не відповідав і просто завів ліжко шторою. Тоді приїхав мій брат; Мені вдалося зв'язатися з ним, поки я застряг у шафі. Ми стояли і плакали, у повному шоці, дивуючись, що, чорт забирай, відбувається. Ніхто нічого не робив. Жінка лежала там після сильного інсульту, і ми просто дивилися одне на одного, безпорадні. Я не знаю, скільки часу минуло, але зрештою нас перевели в інший відділ у приватній кімнаті. Ми сиділи з нею всю ніч. Я сидів біля її ліжка, гладив її руку, але не хотів, бо знав, що це її дуже дратувало б. Я сказав їй, що люблю її, але не хотів забагато говорити, бо не хотів її налякати. Близько другої ночі я знав, що вона померла. Медсестра відправила мене додому з пластиковим пакетом її одягу, забрудненого сечею. Ось що відбувається, коли мільйони користуються послугою, в яку ніколи не платили жодної копійки, а ті, хто фінансував її все життя, залишаються помирати без гідності. Ось що трапляється, коли жорстка бюрократія важливіша, ніж коли лікар кричить у телефон, що у когось серйозний інсульт. Ось що відбувається, коли здоровий глузд заборонено, а галочка в полях — головне. Ось що відбувається, коли робота виконана неправильно. Ось наслідок. P.S. Я отримав штраф за паркування. #nhs #ournhs #dontbothercallinganambulance