Економіка Росії перетворилася на мілітаризовану «двошвидкісну» систему, в якій військово-промисловий комплекс і військові оренди підтримують зростання, висмоктуючи ресурси приватного сектору та звичайної цивільної промисловості. Російська економіка та російські регіони утримуються на плаву завдяки війні та державним закупівлям, тоді як цивільний сектор і більшість регіонів занурюються у застій. Зростання доходів і зайнятості — це, по суті, бульбашка, роздута федеральними витратами та нестачею робочої сили, і до 2026 року регіональні бюджети ризикують впасти в мінус — тобто завершення війни без глибокої реструктуризації майже напевно спричинить новий, серйозний економічний крах. Реформи та структурні зміни, необхідні для виходу з цієї пастки, політично недосяжні для Кремля. У результаті мета режиму — не запобігти кризі, а запобігти її краху: ▪️ продовжити режим «ні війни, ні миру» в країні якомога довше, зберігаючи при цьому високі військові витрати; ▪️ посилити ручний перерозподіл ресурсів на користь оборонного сектору та «лояльних» регіонів; ▪️ маскувати погіршення рівня життя статистикою та пропагандою; ▪️ Покладайтеся на сірі експортні схеми та часткове полегшення санкцій, не змінюючи курсу. У цьому контексті інтерес Москви до «мирних переговорів» — це не спроба завершити війну, а спроба забезпечити вигідну паузу: заморозити фронт і його територіальні захоплення, домогтися часткового пом'якшення санкцій і виграти час, щоб розтягнути неминучу кризу у тривалий, керований застій воєнної економіки.